Про кеш. Після майже чотирьох років війни у мене немає відкладених навіть декількох таких пачок, як на всіх цих фото. Я вже не кажу про цеглинки по 100 тисяч.

Все – в обороті.

А я, на хвилиночку, співвласник системного українського бізнесу з 20-річною історією і понад 200-ми співробітниками.

Все, що було колись відкладено.

Вже давно задіяно для виживання сімʼї, колективу, країни.

Будь хто, заробляючи своєю працею, знає – гроші ніколи от так не лежать. Вони в обороті, в проектах, в роботі.

Гроші працюють.

Бо їх завжди не вистачає.

Якби у мене зʼявилася така сумка доларів в голові були б думки:

• новий цех;
• оновлення обладнення;
• збільшення мережі.

І ці думки мене гріють.

Але в сучасному українському бізнесі гроші от так сумками не зʼявляються – вони просто не встигають накопичуватися на рахунках.

Гроші працюють.

Бо їх завжди не вистачає.

Такі суми і такі гроші можуть от так лежати тільки якщо вони вкрадені – якщо вони дісталися як хабарі і відкати.

Вкрадені пачками.

Вкрадені сумками.

Вкрадені мільярдами.

Завжди.

Коли я бачу фото всіх цих пакованів грошей з обшуків чиновника, я точно знаю: цей чиновник – крадій.

І особисто мені для цього не потрібні більше ніяки додаткові докази.

Бо у тих хто в сучасній Україні гроші заробляє своєю працею – грошей в кеші немає.

Гроші працюють.

Бо їх завжди не вистачає.

Джерело: Олексій Давиденко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора