Третій аргумент критиків — європолітиків не варто засуджувати за скепсис щодо швидкого членства України, вони розробили процедури розширення та критерії відповідності для вступу, які виконували всі країни, що приєднувалися до ЄС, тож робити виключення не хочуть ні ті, хто ці процедури запропонував, ні ті, хто тяжко трудилися для їхнього виконання. Процедури — це як маркер “свій — чужий”, “цивілізований — не цивілізований”. Мерц не дарма вказав, що в разі відкату у реформах все буде поставлене на паузу. Простіше кажучи, якби Євросоюз перед прийняттям до себе нових членів давав їм випробувальний термін асоційованим членством, можливо в Угорщині потім не виник би Орбан, у Словаччині — Фіцо, а в Румунії — ультраправий тіктокер Джорджеску, який у 2024 році виграв у першому турі президентских виборів. Європа перестраховується, щоб в її родині не завівся новий розкольник із правом голосу. Чи може ним колись стати Україна? Можливо, хтось забув, як у нас до 2014 року політикою керували проросійські сили. І як у нас кожна влада живе за принципом “мафію не можна побороти, але її можна очолити”. Тільки замість мафії — корупція.
