Фарадж — не маргінал, а досвідчений політик і харизматична постать. В багатьох країнах європейського континенту існує криза політичного лідерства, є запит на так би мовити щирих політиків, не з бігбордів і телеекранів. Фараджа добре знають як завсідника недорогих пабів, де він п’є пиво зі звичайними британцями, з ним можна поспілкуватися, викурити цигарку. Така простота підкуповує звичайних громадян. Відомо, що Фарадж, на відміну від того ж Кіра Стармера, походить не з пролетарської родини, його батько був біржовим брокером, а сам майбутній політик закінчив не державну школу, а престижний приватний Далічський коледж, проте у суспільній свідомості він сприймається як “свій хлопець”. Університетської освіти, до речі, у головного правого популіста Великобританії немає. Як і у переважної більшості його виборців. Від виборів до виборів Reform UK набирає голоси в колись промислово розвинутих, а нині депресивних місцинах Туманного Альбіону. Раніше тут першість тримали лейбористи, зараз Фарадж їх посунув. Чому? Очевидно, цей виборець почав радикуалізуватися через невирішеність його соціальних проблем, а праві популісти на цьому ефективно грають. Результат — у місцевих радах Reform UK отримала 1453 мандати, натомість лейбористи втратили понад 1300. (На попередніх місцевих виборах на тих самих округах партія Фараджа, що перебувала ще в стадії становлення, отримала всього два місця, тобто її чинний результат здобутий завдяки витисненню лейбористів).