З погляду українців, євроінтеграція — це стратегічна цінність, а не примха. Про якусь раптову забаганку можна сказати: якщо сьогодні не даси, то завтра вже не треба. Але до євроінтеграції українці ставляться інакше: якщо не сьогодні, то хоча б завтра, а якщо не завтра, то хоча б післязавтра. Немає жодної причини, чому б українець міг сказати: якщо не почую конкретної дати вступу, то “піду втоплюся у річці глибокій”. До угоди про асоціацію с ЄС українці йшли дев’ять років (2005-2014), до отримання статусу кандидата — ще вісім років (2014-2022). А тепер, на останньому етапі, “на зло кондуктору придбаю квиток і піду пішки”?
