Всі проблеми навколо військового меморіалу — саме через дуже погану комунікацію влади з суспільством. Коли стало очевидним, що затягування зі спорудженням кладовища дуже дратує рідних загиблих героїв, вирішили діяти швидко. Чи розуміли у КОВА, що їхнє розпорядження може бути оскаржене в суді? Мабуть, ні. Здавалося — хто посміє поставити під сумнів благородну справу будівництва місця вічного спочину героїв. Коли ж почалися суди, дуже мало робилося для роз’яснення ситуації. Зокрема, скільки дерев вирубають, а скільки зелених насаджень буде натомість. Крім того, здається, з часу відкриття кладовища туди іноземні делегації не приїздили. Якби “український Арлінгтон” від початку своєї роботи виконував просвітницьку і пропагандистську місію, можливо, судді Верховного суду перед тим, як ухвалити сумнівне з точки зору моралі, але, мабуть, юридично обґрунтоване рішення, проявили б більше зваженості і державницької позиції. Потрібно було робити все, щоб із перших днів це місце набуло сакральності, якої потребує такий об’єкт. А не скандальності…
