Цікаво, що якщо детально розглядати російський незалежний волонтерський рух, то він пропорційно до всієї махини ЗС РФ украй непомітний.

Якщо в Україні це суттєвий, навіть багато в чому визначальний пласт логістичних і технологічних зусиль, то в РФ він мізерно малий.

Відсторонений історик, наприклад, із Чилі, описуючи цю війну років за 50, може навіть не згадати його й особливо не помилиться, описуючи події.

А такі феєричні історії, на кшталт ось зараз, яка з Альохіним, ще більше ховають і так не надто живий рух.

Але загалом я це до чого: росіяни, з одного боку, своєю апатією й байдужістю за фактом підтримують цю тупу й уй…біщну війну, яку веде Кремль.

Але, з іншого, от цей самий пофігізм і на своїх позначається, і на напівмертвому волонтерському русі.

Насправді тут усе глибше: пересічний житель РФ знає, що його держава одному громадянину платить, хай йому грець, мільйони, щоб тільки затягнути того у “СВО”.

Можна особливо не обтяжувати себе думами про війну, українців, весь цей жах, який Кремль створив, мовляв, складно, складно, незрозуміло.

Але на рівні підкірки, от як працює реклама, він же бачить, наскільки багата його держава, якщо тільки одному (1) піхотинцю платить лимони.

Тобто, альо, гараж, які такі збори й волонтерка, тут Кремль, граючись, може собі солдатиків купити, тобто нах ви просите мене донатити?

І саме цим пояснюється, чому русняві волонтери п…здять бабки – усі ці Альохіни, алконавтери тощо.

Тому що вони теж чудово розуміють: якщо держава за кілька мільйонів може купити одного безхатька, то нах…я ось це все?

Типу от це все – оці потуги й збори “заради дронів і шкарпеток для хлопців”.

Усі ж п…здять, і я буду п…здити, починаючи від Путіна й до лінійних полканів, – усі п…здять просто лютими масштабами, так а х…лі я – лох, чи що?

Інша річ, що міноборони РФ через жорсткість апарату, жорстокість методів і чітку вертикаль уміє ті свої ресурси, що в них є, форсовано локати.

Ось як із тим же “Рубіконом”, які під крильцем МО РФ і отримують прямий супорт від верхів.

Але це інша історія: недемократичні й командно-адміністративні механізми завжди хороші для будь-якої війни.

Вони жахливі для економіки, науки й тривалого розвитку, але на короткі дистанції вкладення ресурсу – вони ефективні.

Але це вже інша тема.

Джерело: Yigal Levin / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора