Цікаво, що якщо детально розглядати російський незалежний волонтерський рух, то він пропорційно до всієї махини ЗС РФ украй непомітний.

Якщо в Україні це суттєвий, навіть багато в чому визначальний пласт логістичних і технологічних зусиль, то в РФ він мізерно малий.

Відсторонений історик, наприклад, із Чилі, описуючи цю війну років за 50, може навіть не згадати його й особливо не помилиться, характеризуючи події.

А такі феєричні історії, на кшталт ось зараз, яка з Альохіним, ще більше ховають і так не надто живий рух.

Але взагалі я це до чого: росіяни, з одного боку, своєю апатією й байдужістю за фактом підтримують цю тупу й уй…бну війну, яку веде Кремль.

Але, з іншого, от цей самий пофігізм і на своїх позначається, і на напівмертвому волонтерському русі.

Насправді тут усе глибше: пересічний житель РФ знає, що його держава одному громадянину платить, єдрить, мільйони, щоб тільки затягнути того у “СВО”.

Можна особливо не обтяжувати себе думами про війну, українців, весь цей жах, який Кремль створив, мовляв, складно, складно, незрозуміло.

Але на рівні підкірки, от як працює реклама: він бачить, наскільки багата його держава, якщо тільки одному (1) піхотинцю платить лимони.

Тобто, альо, гараж, які такі збори й волонтерка, тут Кремль, граючись, може собі солдатиків купити, тобто нах…я ви просите мене донатити?

І саме цим пояснюється, чому русняві волонтери п…здять бабки – усі ці Альохіни, алконавтери тощо.

Тому що вони теж чудово розуміють: якщо держава за кілька мільйонів може купити одного бомжа, то нах…я ось це все?

Типу от це все – оці потуги й збори “заради дронів і шкарпеток для хлопців”.

Усі ж п…здять, і я буду п…здити, починаючи від Путіна й до лінійних полканів, – усі п…здять просто лютими масштабами, тож а х…ли я – лох, чи що?

Інша річ, що Міноборони РФ через жорсткість апарату, жорстокість методів і чітку вертикаль уміє ті свої ресурси, що в них є, форсовано локати.

Ось як із тим же “Рубіконом”, які під крильцем МО РФ і отримують прямий суппорт від верхів.

Але це інша історія: недемократичні й командно-адміністративні механізми завжди хороші для будь-якої війни.

Вони жахливі для економіки, науки й тривалого розвитку, але на короткі дистанції вкладення ресурсу – вони ефективні.

Але це вже інша тема.

Джерело: Yigal Levin / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора